Христос Воскрес! Сьогодні з однокурсницями ходили святити кошики в українську церкву.

Українська церква тут є дуже теплим місцем. Приходиш туди, і ніби телепортуєшся в Україну.

Влітку я не дуже розуміла це українство на чужині (в тому числі прапори, портрети Шевченка у вікні, тощо), але зараз, коли вже дуже гостро відчуваю сум за домом, сама така стала. Коли навколо все чуже, національна приналежність (в тому числі літургія в українській церкві) стає опорою, способом зберегти себе і не розчинитися в чужій культурі.

Нас щедро покропили, ми насміялися, зустріли знайомих, познайомились з українцями.

Купувати кошик на 1 раз не хотілося, тому святили в торбинах/коробках🤷‍♀️