Минулого тижня у нас на факультеті відбулась ще одна ніч суддів, але цього разу більшість суддів були латиноамериканського походження.
Трішки поясню для чого такі вечори організовують у юридичних навчальних закладах:
Показати суддю не як посаду, а як людину. На цих вечорах судді розповідають історію того, як вони прийшли в професію. І це не завжди шлях з «юридичної династії». Дехто - перший у сім’ї з дипломом (тут це дуже важливий показник і це питання є у багатьох опитувальниках; створються спільноти тих, хто є першим у сім’ї з вищою освітою чи юристом). Хтось - вихідець з небезпечного району, представник меншини, тощо. Студенти слухають ці історії і розуміють, що навіть у такій серйозній системі є місце для «звичайних» людей з різних верств населення. Коли судді мають обличчя, голос, досвід - їх перестають боятися. Їх починають слухати.
Надихнути студентів, додати їм впевненості. Адже коли студент бачить суддю, схожого на себе (з тієї ж спільноти, з тими ж старахами), він починає думати, що він теж так може. Судова система перестає здаватись чимось «вищим», зникає дистанція і бар’єр між студентом і судом.
Для нетворкінгу і пошуку ментора. Студенти можуть вільно поспілкуватися з суддями після офіційної частини, попросити бути їхнім ментором, прийти на практику у суд, тощо.
Для реалізації DEI-політики (різноманітність, рівність, інклюзивність). На юрфаці є багато громадських організацій, що представляють інтереси різних меншин. Саме вони організовують ці події (ЛГБТ суддів запрошувала студентська організація ЛГБТ; латиноамериканських суддів - латиноамериканська організація студентів). Тому це підтримка різних голосів у юридичній професії. Адже видимість меншин - це про доступ до рівних можливостей: якщо тебе не видно, тебе легше виключити з процесів і рішень.