Пост під впливом втоми🙃

Кінець семестру. В нас зʼявилась 4-та сусідка (та, яка мала бути з самого початку). Купа завдань і подій. Я захворіла.

В Україні студентське життя не було таким насиченим як тут. Навколо купа людей і подій для нетворкінгу. В моменті ці всі події надихають, але коли їх багато, то це виснажує. Крім того, цей нетворкінг трохи штучний. Тобто в Україні (та й у всій Європі напевно) спілкування більш відкрите і через це приємніше. Тут дуже поверхове - обмін ввічливими фразами. Знайомий з Гани, який тут вже 2 роки, жартує, що тут все штучне і все їхнє життя - це суцільна симуляція (але при тому він хоче тут жити🤷‍♀️).

Цього тижня мені дуже захотілося ячмінної каші і я пішла в український магазин. В магазині мені захотілась ще оселедця, квашеної капусти, бурячків з хроном і квашених огірків (американські оселедець і квашені огірки зовсім не такі на смак, як в нас…солодкі, в оцеті🥴). Це все я понабирала за пазуху, бо не взяла корзини. До мене підійшла прибиральниця (типова українська жіночка, років 70) і з ноткою наїзду дала мені кульок для оселедця, бо «шо я собі думаю, він в олії і зараз мій плащ забруднить». Потім пішла мені корзину знайти, бо «чого я це все в руках ношу». І ця її зухвалість була такою приємною і рідною, бо часто наші люди так проявляють турботу… Випадкове спілкування з українською жіночкою було набагато приємніше ніж весь цей нетворкінг.

P.S. Щоб не виглядало, що я ненавиджу американців, під «нетворкінгом» я маю на увазі всі ці офіційні події і вечірки. На вулиці в неофіційній обстановці я теж зустрічала багато приємних відкритих американців.